Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 927/989/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В., Кочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини районуна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.09.2014у справі№ 927/989/14 господарського суду Чернігівської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОстерської квартирно-експлуатаційної частини районупростягнення 14 952, 19 грнза участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Мельниченко О.В., дов. від 18.07.2014

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" звернулося до господарського суду з позовом до Остерської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення 14 952,19 грн, з яких: 12 178,41 грн - сума пені, 2 467,04 грн - сума трьох відсотків річних, 306,74 грн - сума інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 13/3913-ТЕ-39 від 26.02.2013 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого відповідач відповідно до ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України та умов договору має нести відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань у вигляді сплати пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 (суддя Скорик Н.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 11743,24 грн пені, 307,74 грн інфляційних втрат, 2378,81 грн. три відсотки річних та 1763,05 грн. витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки, як свідчать наявні в матеріалах справи докази (копії платіжних доручень), відповідач зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконав в повному обсязі, але з порушенням договірного строку платежу. Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем невірно визначено періоди нарахування сум пені та трьох відсотків, а саме: безпідставно врахована дата сплати заборгованості, яка не враховується в період прострочення, та провів власний розрахунок зазначених сум.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 (колегія суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий, Гаврилюк О.М., Лобань О.І.) апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Остерська квартирно-експлуатаційна частина району просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 26.02.2013 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та Остерською квартирно-експлуатаційною частиною району (покупець, відповідач) укладено договір №13/3913ТЕ-39 про закупівлю природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити покупцю імпортований природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а покупець - прийняти та оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Згідно з п.1.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 13.05.2013 продавець передає покупцю в період з 01.02.2013 по 30.04.2013 природний газ в обсязі до 820,045 куб.м., в тому числі по місяцях: лютий - 350,045 куб.м., березень - 350,000 куб.м., квітень - 150, 000 куб.м.

Відповідно до п.п.2.2. п.2 додатку №1 до договору №63-22/12 БО від 28.02.2012 приймання-передача газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Відповідно до п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 13.05.2013 ціна за 1000 куб.м. газу становить 1 091,00 грн з урахуванням збору у вигляді цільової набавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з урахуванням ПДВ - 1 309,20 грн. Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить - 1 146 834,96 грн (разом з ПДВ).

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. (п.4.1. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору, останній набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'яти робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 39 Закону України "Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.02.2012, і діє у частині поставки газу до 31.12.212 включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов зазначеного договору позивач протягом лютого - квітня 2013 року за актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2013, 31.03.2013 та 30.04.2013 поставив відповідачу природний газ в обсязі 820,045 тис.куб.м. на загальну суму 1 073 602,91 грн.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі на підставі договору про закупівлю природного газу № 13/3913ТЕ-39 від 26.02.2013 склались правовідносини з поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України, ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язаний передати в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями № 163 від 28.03.2013 на суму 302957,91, № 176 від 28.03.2013 на суму 116045,00, № 231 від 26.04.2013 на суму 292720,00 грн, № 343 від 27.06.2013 на суму 165500,00 грн, № 284 від 30.05.2013 на суму 141 440,00 та № 396 від 29.07.2013 на суму 54940,00 грн, відповідач повністю розрахувався з позивачем за прийнятий в лютому-квітні 2013 року природний газ, однак, здійснював розрахунки з порушенням строків, встановлених п.4.1. договору, що і стало підставою для звернення НАК "Нафтогаз України" до господарського суду з позовом до Остерської КЕЧ району у даній справі про стягнення з останнього 12178,41 грн пені, 2467,04 грн трьох відсотків річних і 306,74 грн інфляційних нарахувань згідно поданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідача, які виявилися у здійсненні несвоєчасної оплати прийнятого природного газу, свідчать про порушення ним договірних зобов'язань, а відповідач вважається таким, що прострочив їх виконання, що є підставою для застосування до відповідача встановленої законом відповідальності.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 7.3. договору сторони встановили, що у разі порушення покупцем умов п.4.1. цього договору щодо строків виконання платежів, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. договору сторони визначили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у п'ять років.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання в частині своєчасної оплати поставленого природного газу позивач на підставі п. 7.3. договору нарахував відповідачу пеню в сумі 12 178, 41 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 14.03.2013 по 29.07.2013 по оплаті вартості газу, який поставлено за період з лютого по квітень 2013 року (в т.ч. за актом від 28.02.2013 за період з 14.03.2013 по 28.03.2013 на суму 2 582,89 грн, за актом від 31.03.2013 за період з 14.04.2013 по 27.06.2013 на суму 5 386,35 грн, за актом від 30.04.2013 за період з 14.05.2013 по 29.07.2013 на суму 4 209,17 грн).

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, наданий позивачем розрахунок пені є арифметично невірним в частині визначення періодів її обрахування, до яких позивач безпідставно включив дату сплату заборгованості, у зв'язку з чим суд здійснив перерахунок пені та, врахувавши доведеність факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені частково, на суму 11743,24 грн.

Крім того, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Врахувавши те, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум, суди встановили, що сума інфляційних втрат визначена вірно, а сума трьох відсотків річних є невірною, оскільки розрахована за періоди прострочення з урахуванням дат, в які відповідачем здійснювались платежі. З огляду на викладене, місцевий господарський суд провів власний перерахунок суми трьох відсотків (за виключенням дати платежу) та вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у заявленій до стягнення сумі - 306, 74 грн та трьох відсотків річних у визначеній судом сумі - 2378,81 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність його вини у порушенні договірного зобов'язання зі своєчасної оплати прийнятого природного газу, оскільки, як вірно зазначено судами, в силу вимог частини першої ст. 625 ЦК України відсутність у боржника грошових коштів та, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором з оплати отриманого товару.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 у справі № 927/989/14 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді: Н. Кочерова

В. Саранюк